СЕРЦЕ (лат. — соr, грец. — саrdіа) — непарний м’язовий орган масою 250–300 г, завд. 8–14 см та завш. 5–8 см; передньо-задній розмір становить 6–8 см. Воно має конусоподібну форму і міститься в грудній порожнині у середньому середостінні. Відносно серединної лінії тіла С. розташоване несиметрично — 2/3 міститься зліва від неї та 1/3 — справа. Верхня межа С. проходить по хрящах III ребра; права межа — від середини хряща III правого ребра до середини хряща V правого ребра; ліва межа — від середини хряща III лівого ребра до VI лівого ребра (місця переходу ребрового хряща в реброву кістку); нижня межа — від середини хряща V правого ребра до VI лівого ребра (місця переходу ребрового хряща в реброву кістку). У С. виділяють основу, направлену вгору і дещо назад, і верхівку, повернуту наперед, униз і наліво. С. має три поверхні: передню, або грудинно-реброву, нижню, діафрагмову, яка прилягає до діафрагми, легеневу, яка прикрита легенею, та два краї: правий — більш гострий та лівий — більш тупий. С. людини чотирикамерне — складається з двох передсердь і двох шлуночків. Поздовжньою перегородкою, в якій виділяють дві частини: міжпередсердну та міжшлуночкову, воно розділене на праву та ліву половини, які не сполучаються між собою. У правій половині тече венозна кров, а в лівій — артеріальна. Перегородка між лівою та правою половинами суцільна, у нормі отворів немає. У свою чергу кожна з половин С. поділяється ще на дві частини: верхня має назву передсердя, а нижня — шлуночка. Між передсердями та шлуночками знаходиться передсердно-шлуночкова перегородка, що має отвори. Праве передсердя сполучається з правим шлуночком за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору, а ліве передсердя і лівий шлуночок — лівого передсердно-шлуночкового отвору. Зовнішніми орієнтирами камер С. є вінцева борозна, передня міжшлуночкова борозна та задня міжшлуночкова борозна. У борознах проходять судини С. та нерви. Праве передсердя за формою нагадує куб і має додаткову порожнину — праве вушко. На міжпередсердній перегородці вирізняють овальної форми заглибину — овальну ямку. На місці цієї ямки у плода знаходиться овальний отвір, завдяки якому передсердя сполучаються між собою. Після народження овальний отвір, як правило, заростає. У праве передсердя впадають верхня і нижня порожнисті вени, вінцева пазуха та найменші вени С. Внутрішня поверхня правого передсердя гладенька, за винятком невеликої ділянки спереду і на внутрішній поверхні вушка, де виявляють вертикальні валики, утворені гребенястими м’язами. Венозна кров із правого передсердя потрапляє в правий шлуночок через вихідний отвір — правий передньошлуночковий отвір, що закривається тристулковим клапаном. Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму. Воно заповнене артеріальною кров’ю, яка потрапляє сюди через чотири отвори легеневих вен. Ліве передсердя прилягає ззаду до низхідної частини аорти та стравоходу. Воно, як і праве передсердя, має додаткову порожнину — ліве вушко, яке випинається наперед, огинаючи лівий бік стовбура аорти та легеневого стовбура. Артеріальна кров із лівого передсердя потрапляє в лівий шлуночок через лівий передсердно-шлуночковий отвір, який закривається лівим передсердно-шлуночковим, або двостулковим (мітральним), клапаном. Правий шлуночок має форму неправильної піраміди. У порожнині правого шлуночка виділяють два відділи: більш широкий — задній, власне порожнина шлуночка, і більш вузький — передній, артеріальний конус. Задній відділ порожнини шлуночка за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору сполучається з порожниною правого передсердя. Порожнина артеріального конуса переходить у легеневий стовбур, з якого починається мале коло кровообігу. Отвір легеневого стовбура закривається клапаном легеневого стовбура. На внутрішній поверхні власне порожнини шлуночка є м’язові перекладини (трабекули) і три м’язові вирости — сосочкові м’язи, від яких відходять сухожилкові хорди (струни), спрямовані до стулок правого передсердно-шлуночкового клапана. Лівий шлуночок овальної форми, передньо-нижній відділ лівого шлуночка відповідає верхівці С. У лівому шлуночку міститься тільки артеріальна кров, яка потрапляє з лівого передсердя. На внутрішній поверхні локалізуються м’язові трабекули і два сосочкових м’язи, від яких відходять сухожилкові хорди. У лівому шлуночку починається велике коло кровообігу. Артеріальна кров з лівого шлуночка потрапляє в аорту через отвір аорти, який закривається клапаном аорти. Проекція отворів С.: лівий передсердно-шлуночковий отвір проектується на місце з’єднання III лівого ребра з грудниною; отвір аорти — медіальніше від попереднього; отвір легеневого стовбура — на другий міжреберний проміжок зліва від краю груднини; правий передсердно-шлуночковий отвір — на середину проекції вінцевої борозни. Вінцева борозна проектується від середини хряща III лівого ребра до середини хряща V правого ребра. Стінка С. складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Внутрішня оболонка (ендокард) вкриває зсередини камери С., сухожилкові нитки, сосочкові м’язи, а також клапани С. Товщина ендокарда більша у лівих камерах С., особливо на міжшлуночковій перегородці, а також біля місця виходу аорти та легеневого стовбура. Середня оболонка (міокард) — м’язова оболонка. Міокард передсердь і шлуночків розділений фіброзними (волокнистими) кільцями, розміщеними навколо передсердно-шлуночкових отворів. У передсердях розрізняють два шари міокарда: глибокий — поздовжні волокна, які починаються від фіброзних кілець окремо для кожного передсердя, і поверхневий — циркулярні волокна, які охоплюють обидва передсердя. У шлуночках міокард утворений трьома шарами: поверхневий — поздовжніми волокнами, середній — циркулярними волокнами (окремо для кожного шлуночка), глибокий — поздовжніми волокнами. Поздовжні волокна, що починаються від правого фіброзного кільця, йдуть косо вниз, утворюючи міокард правого шлуночка, далі переходять у ділянці верхівки на лівий шлуночок, формуючи його глибокий шар. Розрізняють два види кардіоміоцитів: скоротливі, або типові, міоцити, які утворюють робочий міокард, і провідні, або атипові, міоцити, що належать до так званої провідної системи С. Міокарду притаманні такі фізіологічні властивості: збудливість, провідність, здатність до скорочення (скоротливість), рефрактерність, автоматизм. Ці властивості забезпечуються наявністю скоротливих кардіоміоцитів і волокон провідної системи. Зовнішня оболонка (епікард) — це вісцеральний листок перикарда. Епікард утворений тонкою пластинкою сполучної тканини, яка зрощена з міокардом і вкрита мезотелієм. Перикард — осердя — мішок, в якому знаходиться С. Розрізняють зовнішній — фіброзний (волокнистий) перикард і внутрішній — серозний перикард. Серозний перикард складається з двох листків: пристінкового, який зростається з фіброзним перикардом, і нутрощевого, який утворює зовнішню оболонку С. — епікард. Біля великих судин, що починаються від С. або йдуть до нього, серозний перикард переходить у волокнистий, який прилягає до сусідніх органів. Між листками серозного перикарда утворюється порожнина перикарда з невеликою кількістю серозної рідини. Клапани С. — складки ендокарда, їхнє значення — забезпечення руху крові в одному напрямку: із передсердь у шлуночки, зі шлуночків у судини великого та малого кола кровообігу. Клапани поділяються на стулкові (правий передсердно-шлуночковий клапан, який складається з трьох стулок і тому має ще назву тристулковий клапан, та лівий передсердно-шлуночковий клапан, який має дві стулки і називається двостулковим, або мітральним) та півмісяцеві (ці клапани утворені трьома півмісяцевими заслінками, які закривають отвір легеневого стовбура та аорти). С. має власне коло кровообігу, що функціонує за допомогою правої та лівої вінцевих артерій, які беруть початок від висхідної частини аорти. Права вінцева артерія відходить від аорти, йде вздовж правої частини вінцевої борозни і спускається по задній міжшлуночковій борозні. Завдяки їй здійснюється кровопостачання правої половини С., міжпередсердної перегородки, частково лівого шлуночка, міжшлуночкової перегородки. Ліва вінцева артерія розгалужується на дві гілки: передню міжшлуночкову й огинальну. Ця артерія кровопостачає ліву половину С., частково правий шлуночок і міжшлуночкову перегородку. Венозна кров від С. надходить до вен С. переважно у вінцеву венозну пазуху С. Крім цього, венозна кров із тканин С. відтікає у праве передсердя по найменших венах. Кровопостачання С. здійснюється під час діастоли. С. іннервується симпатичними нервами від вузлів симпатичного стовбура та парасимпатичними гілками від блукаючого нерва (X пара черепних нервів). Волокна цих нервів утворюють нервові сплетення С., у складі яких є й нервові клітини. Через нерви, які йдуть до С., здійснюється нервова регуляція його роботи: імпульси, що йдуть від ЦНС по симпатичних нервових волокнах, посилюють серцеву діяльність, а по парасимпатичних — її гальмування. У стінці С. містяться рецептори — закінчення чутливих (аферентних) нервових волокон, які йдуть разом з еферентними у складі блукаючого та симпатичних нервів. Для фармакотерапії захворювань С. сучасна кардіологія має широкий арсенал ЛП: серцеві глікозиди, антиаритмічні, спазмолітичні, судинорозширювальні, холінолітичні, блокатори адренорецепторів. При лікуванні інфаркту міокарда, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії широко застосовують антагоністи кальцію, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, тромболітичні препарати та багато інших.
Самусев Р.П., Селин Ю.М. Анатомия человека. — М., 2004; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987; Фізіологія з основами анатомії людини / Л.М. Малоштан, О.К. Рядних, Г.П. Жегунова та ін. — Х., 2003.